Співочі тераси

Співочі тераси

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з цікавою пам’яткою садово-паркової культури Краснокутського району, що є унікальною не лише для України, але й Європи.

Унікальна для усієї Європи пам’ятка садово-паркової культури розташована в селі Городнє Краснокутського району Харківської області. Це «Співочі тераси» – незвичайний фруктовий сад, що має вигляд великого амфітеатру. Названий цей своєрідний амфітеатр під відкритим небом, так чудернацьки, через свої дивовижні акустичні властивості. Відвідувачі цього неймовірно красивого місця говорять про магію терас, коли можна почути голос природи. Складається враження, що ніби співає вітер, а йому мелодійно в цьому допомагають птахи. А навколо тебе лише мовчазні яблуні – головні слухачі амфітеатру.

Пояснення такої магії ховається в цегляних стінах, в які вмуровані спеціальні труби всілякого розміру із різних металів. Саме через них і йде звук, що і створює незрівняний чарівний ефект. Примітно, що навіть людський шепіт тут чується на відстані 40-60 метрів. «Хто, як і навіщо створив це диво???» – є досить популярним питанням серед туристів. «Співочі тераси» – пам’ятка архітектури кінця ХІХ ст.

Майстри, котрі творили цей шедевр, так і залишилися для багатьох дослідників таємницею. А працювали вони на замовлення багатого цукрозаводчика та мецената Павла Івановича Харитоненка. Якраз з ним і пов’язують найбільш популярні версії створення терас. Існує цікава легенда, що у Павла Івановичаи, була улюблена донька Наталія. Вона гарно співала та мала милозвучний голос. Якось Павло Іванович з Наталією прогулювалися тією місциною. Вони спустилися до миловидних ставків і тут сталося щось дивовижне. Наталія, захоплена красою природи, заспівала, а її голос у цій місцевості наповнився незвичайним та чарівним звуком. Всі присутні були приємно вражені цим співом. Саме тоді Павло Іванович Харитоненко і зрозумів, що природа наштовхнула його на створення видатної  архітектурної пам’ятки, яку пізніше назвали  «Співочими терасами».

Втім є і простіша та більш реалістична версія створення цього шедевра. Відомий цукрозаводчик прагнув виростити на березі річки Мерла великий та багатий фруктовий сад. Кажуть, тут мали бути суниці, південні сорти винограду, різні екзотичні рослини тощо. Але під час роботи над цим виникало чимало проблем. Місцевий грунт не славився своєю плодючістю. Кліматичні умови заважали росту багатьох екзотичних рослин. Треба було знайти вихід із цієї ситуації. І він знайшовся. На південно-західному схилі балки побудували шість довгих терас з цегли та каменю. При цьому їх розташували дугою уздовж ділянки. Перебуваючи значну частину дня під сонцем, камені акумулювали в собі багато тепла. Вони ставали своєрідними «сонячними батареями». Це звісно давало можливість вирощувати на цій ділянці південні фруктові дерева. На думку садівників, також місцеві мелодійні звуки повинні були допомогти росту дерев та покращенню смакових якостей плодів. Північна сторона ж цієї ділянки була гарно захищена пагорбом від холодів. Таким чином вся місцевість з терасами стала гарним місцем для садівництва.

Хоча говорять, що «Співочі тераси» з’явилися в ХІХ ст., проте є й інша, менш популярна версія. За нею фруктовий «амфітеатр» міг з’явитися ще десь 1000 років тому. Справа в тому, що не так давно тераси очистили від заростей. Болото висохло. Після цього амфітеатр почав краще проглядатися. Дослідники виявили винні льохи. А крім них в центрі амфітеатру розкопали не тільки мідний дренаж, а й дерев’яні частини дренажної системи. Останні знахідки можуть бути ознакою того, що побудована ця пам’ятка ще за довго до ХІХ ст. Деякі науковці стверджують, що дерев’яні фрагменти дренажної системи нагадують архітектуру тюрків – кочового народу, що жив ще 1000 років тому.

Місцеве село Городне має давню історію. Тут знаходили ранні слов’янські кургани. А поблизу села розкопали скіфське городище.

Тепер «Співочі тераси» належать місцевій агрофірмі ВАТ «Глобівська». Замість легендарних виноградників Харитоненка, що росли тут за легендою, зараз красуються звичайні яблуні – головна окраса краю.

В 1950-70 рр. була здійснена реставрація та модернізація терас. Тоді збільшили товщину стін та проклали труби по поверхні, пізніше засипали землею. У зв’язку з цим збільшилася на півметра висота терас. Але, на жаль, це погіршило багато характеристик пам’ятки.  

Загалом «Співочі тераси» приваблюють багатьох туристів, митців та молодь, що любить відпочити на природі. Найкраще відвідувати амфітеатр навесні або влітку, коли яблуні засипають все своїм цвітом.